воскресенье, 16 октября 2005
Вчера докачался последний альбом любимого Океана Эльзы...
Что ещё я могу сказать?..
Слова двух песен, которые протащили меня через всю квартиру и чуть не сбросиль с балкона восьмого этажа:
Не питайНе питай
Де я був, коли тобі було так солодко,
Де я був, коли тебе таку незайману
Підіймало вище неба
Тільки сам на сам, хіба не там...
Просто мені так хочеться бути там де і ти,
Так хочеться жити в телефони
І бачити, як тікають від мене сни
В твої долоні.
Не питай
Чи бувало так, що я не міг заснути сам,
Я стояв і лиш дивився, як ховає дощ
Все що сказано тобою,
Всі твої сліди, бо так завжди...
Просто мені так хочеться бути там де і ти,
Так хочеться жити в тебе в полоні
І бачити, як тікають від мене сни
В твої долоні.
***
Ікони не плачутьЕй! Де ви, де ви?
Друзі мої для кого і з ким?
Ви так довго шукали вогонь,
А видно лиш дим.
Ей! Де ви, де ви?
Друзі мої вам добре чи ні?
Чути тільки веселі слова,
А очі сумні.
Ікони не плачуть, коли ніхто не бачить,
Холод не лякає того, хто з вогнем,
А слова з журналу, так безмежно мало,
Мало щоб відчути для чого ми живем, для чого ми живем.
Вас не пускають чужі думки,
Вам зручно і так...
Може треба купити хоч раз
Квиток на літак,
На вільний літак...
Ікони не плачуть, коли ніхто не бачить,
Холод не лякає того, хто з вогнем,
Слова з журналу, так безмежно мало,
Мало щоб відчути для чого ж ми живем.
Ікони не плачуть, коли ніхто не бачить,
Холод не лякає того, хто з вогнем,
А слова з журналу, так безмежно мало,
Мало щоб відчути для чого ми живем.
Ікони не плачуть, коли ніхто не бачить,
Холод не лякає того, хто з вогнем,
Слова з журналу, так безмежно мало,
Мало щоб відчути для кого ми живем,
Мало щоб відчути для чого ми живем.
и теперь только эти две песни...
и только мягкая пачка Винстона, что вот-вот закончится...
и грусть.
Ікони не плачуть, коли ніхто не бачить,
Холод не лякає того, хто з вогнем,
Слова з журналу, так безмежно мало,
Мало щоб відчути для чого ж ми живем.
респект.........